Звонок на мобільний:
Дмітрій Анатолійович: Да.
ВВ: (в трубці дєланий жіночий голос) Ало, ета Антаніна Павлавна званіт…
Дмітрій Анатолійович: Володя, нє гані.
ВВ: (сміється)
Дмітрій Анатолійович: Шо хотів?
ВВ: фігасє, “шо хотів”… Ти з ким базариш?
Дмітрій Анатолійович: Блін задовбав, мене тут з усіх боків обступили рєпартьори, а ти начинаїш…
ВВ: Ладно, не вознікай.. Чьо трубку не брав?
Дмітрій Анатолійович: Вова, блін капєц, ти як маленький, я шо тут оддихаю по-твоїму?
ВВ: нєт, блін, ти там работаїш хоч би ни всрався (сміється)
Дмітрій Анатолійович: Чуїш, тут Саркозі стоїть чуть лі трубку не вириває, каже “прівєт передай”…
ВВ: Та пашол він в жопу… Я на нього обідився. Чуєш, Мєдвєдь…
Дмітрій Анатолійович: Вова задовбав ти з Мєдвєдєм, я тобі не пацан…
ВВ: (сміється) Ладно, “непацан”, ти ж сьогодні з Мєркєль встрічаїся єслі мені память не ізміняє…
Дмітрій Анатолійович: ну..
ВВ: баранки гну (сміється) напомни їй шо вона мені 200 баксів торчить…
Дмітрій Анатолійович: Харашо..
ВВ: Не “харашо”, а передай, бо буде як тоді..
Дмітрій Анатолійович: Харашо. Шо ще?
ВВ: Ти помниш?
Дмітрій Анатолійович: Шо?
ВВ: Шо-шо, куряче гамно.. шо я тебе просив…
Дмітрій Анатолійович: Та помню, танкер, не турецький.. не сци.
ВВ: На замочку.
Дмітрій Анатолійович: На гамночку… Задовбав, всьо помню.
ВВ: Чуїш, мені ж ця отвєтіла вконтактє, з магазіна котора…
Дмітрій Анатолійович: Давай розкажи мені ще про свою лічну жизнь, я тут з зала вийшов, стою по тіліфону говорю як лох, мене тут всі снімають, а ти мені про свою лічну жизнь…
ВВ: Ладно, не плач…
Дмітрій Анатолійович: Слухай, і не названюй мені через кажні 5 минут, я всіх задалбую своми звонками…
ВВ: Ладно, не сци, позвоню аж вечером, розкажеш шо там з Мєркєль. Я і так уже назвонив в цьом місяці…
Дмітрій Анатолійович: Всьо, давай, не мороч голову, пока.
ВВ: Превед, мєдвєд (сміється) Прівєт Мєркєль… і Саркозі єслі побачиш.
Дмітрій Анатолійович: Ага, якшо побачу… Коля, тобі прівєт… це не тобі .. пока.
